После многочисленных поисков теплого места с возможностью выхода интернет, мой выбор остановился на этом самом клубе. В интернете я читал рекомендации на это место, но воочию никогда его не видел, поэтому был не готов к тому, что оно мне готовит. Находится этот клуб совсем не далеко от метро “Хрещатик”, достаточно подняться вверх по улице Прорезной и повернуть на лево, когда наш внимание привлечет не броская вывеска. Клуб находится в полу подвальном помещении, и уже спускаясь по ступеням в воображении возникают всевозможные представления о том, как же выглядит это место.

И вот, мы спустились, открывая двери чувствуем легкий запах сигаретного дыма и кофе, нашему взору открывается не очень большое помещение декорированное в стиле старого клуба, или даже возможно паба. При чём предметы интерьера кажутся более чем знакомыми. - “Где то я это уже видел”- и в воображении возникает образ котельной из пьесы Л. Подеревьянского “Нирвана”. Старые советские домашние стулья, табуретки, потертые некогда лакированные столы той же эпохи, слегка расшатаны и немного поскрипывают. В стенах то тут, то там змеями вьются неизвестного предназначения трубы, в вырубленных в стенах “окошках” стоят книги и иные предметы старины, стены разукрашены в спокойные тона, цвет которых как не пытайся описать – чувствуешь себя дальтоником, что то возле тёмно-зелёного, и цвета кофе со сливками. На потолке висят лампы состоящие всего то из лампочки и старого металлического абажура в виде тарелки, какие раньше на улицах висели, и в которые так часто хулиганы бросали камнями. Сразу бросился в глаза старый престарый диван, еще сталинской эпохи, с высокой спинкой и зеркалом на ней.

Когда окунаешься в эту атмосферу, то по началу кажется что это место друзей завсегдатаев, и чувствуешь себя гостем. Видишь вокруг афиши былых и будущих культурных мероприятий, и ощущаешь себя немного не в своей тарелке от того, что кажется что столько интересного было, а ты не причастен ко всем этим мероприятиям. То тут то там слышится иностранный язык, поэтому начинаешь успокаиваться, понимая, что контингент гостей очень широк.

Я заказал себе кофе, достал сигареты и занял место за небольшим столиком у стены, стараясь углубиться в эту атмосферу.

Хочется стать постоянным посетителем, жалеешь что в силу обстоятельств не получится задержаться тут до позднего вечера.

Невероятно вдохновляет обстановка, представляя, что будешь сидеть здесь дождливыми осенними вечерами, и писать рецензии на очередной культ-тур с чашечкой крепкого кофе и сигаретой, под легкий джаз в наушниках.

Хочется прийти еще и еще. Благо я теперь знаю место, где мои мысли могут найти приют.

Я вернусь сюда…

Прем’єра комедії Григорія Горіна

«ТИЛЬ»

З початку кілька слів про театр, звісно. Знайти мені його було не складно, але приміщення мене змусило здивуватись, нестандартний підхід до оформлення сцени, перші хвилини я все не міг зрозуміти яким чином будуть розігруватися дії. Приміщення здавалося дуже великим як для сцени, але дуже швидко звикаєш до цього, а тому всю висоту починаєш бачити неначе дії розгортаються не в приміщенні, а на відкритому повітрі. Також, у доброму розумінні сподобалась інтерактивність акторів, щодо їх взаємодії з глядачем, один добродій навіть кинув монетку у банку бідноті що вийшла у першій сцені.

Стосовно вистави. Тиль Уленшпігель – блазень, архетип схожий на архетип головного героя п’єси «11 заповідь, або ніч блазнів», але трохи з іншою ідеєю стосовно світосприйняття.

Світ настільки спотворився, що окрім сміху його ніяк вже не можна сприймати, інквізиція, єресь, навіжені королі, дим пахне людським духом. Проблематика цього твору у тому, що він неначе дуалістична теорія, коли все складається із двох половин, та цей світ, що був нам показаний зі сцени, це такий світ, у якому дві половини, ці дві протилежності, стали настільки характерними та відокремленими, що не залишилось нічого що може буди осторонь барикад. Все протистоїть одне одному, доноси – що дуже символізує старі часи за радянської влади, єретицтво – як інша думка, несвобода думки та слова, все це приймає характер катастрофічності.

Основна протидія цих двох світів показана на прикладі протистояння Тіля та Короля Філіпа, на мою думку це як одна особа, просто розділена на дві половини крайнощами.

Блазень – що не сприймає цей світ серйозно та король, що намагається змінити світ щодо своїх власних переконань.

Породження Клааса та Сооткін – Блазень Тіль Уленшпігель – це як породження революції народом, що довго терпів мучення та зневіру. Ця сім’я символізує собою багатостраждальну країну, що нарешті дала світові сина, який зможе все змінити, блазень – що б’є словом у мізки, той що переверне усе з ніг на голову. Тіль - це образ героя, що породжується з народу, котрий не міг до цього підняти голови, він наділений усіма рисами на які у інших на вистачало духу, бо він не боїться сказати правду просто в очі людині, він сприймає цей світ таким яким він є, але не журиться з цього приводу, тому здається що він блазень, насправді Тіль розуміє як усе складно стало у світі. Тому він каже своїй Неле, щоб вона вийшла заміж якщо він не повернеться, тому він шукає протилежну сторону вулиці.

Людина-парадокс, що каже близьким те, чого б вони не хотіли чути, а чужим людям те, що вони бажають почути. Його красиві слова не втрачають сенсу навіть коли він жартує, бо у кожному його жарті закладена іронічна істина.

Я знайшов у цій п’єсі багато слів, що мене вразили:

Клаас – «Я помру, а вам здесь жить еще и мучиться, жизнь здесь – хуже всякого медленного огня»; «Если бы там было лучше чем здесь, тут бы уже никого не осталось»; «…и буду с богом на равных…»; «Нет ни рая ни ада, есть лишь одно пространство, бесконечное, там тишина, я живу лишь в твоём сердце…»; «От сладкого тошнит перед смертью»

- ось, характеристика проблематики героя, ось його сутність, людини, що сприймає все таким, яким воно є насправді, не дивлячись на те, яким би болісним не було це сприйняття, він не боїться померти, але йому болячи жити, здається що тільки син тримав його на цьому світі, але навіть після смерті він жив у серці свого сина, вірив у те, що Тіль – герой.

Тиль – «Слова нужны для того, что бы бить в мозги…»; «Я ищу противоположную сторону улицы… Я там был и мне сказали, что она здесь… »; «Мужчина должен влюбляться много раз, что бы, наконец, найти свою любовь»

- ми мали можливість зрозуміти що знаходиться в голові Тіля, як він думає та які питання собі ставить, коли він разом з Неле випив тої води, після якої з’явилися духи безплотні. Кожен дух, як думка Тіля, підказує дорогу, але тільки одна з тих думок є вірною, якщо б не кохання Неле, Тіль міг би померти, кохання рятує нашого героя, та для того щоб його вберегти, наш герой його приховує.

Про символізм п’єси можна говорити годинами, але основна думка мені зрозуміла, так як я її побачив. Та не будемо зациклюватись на цьому, хотілося-б сказати ще декілька слів про сам театр та гру акторів.

Взагалі гра сподобалася, дуже емоційна. Відчувається самовіддача, видно що актор живе у ролі, а не грає, це дуже справляє враження, бо неважливо наскільки актор професійний, якщо він не може жити тим, кого грає. А в цьому театрі, актори саме жили тими, кого грали, тому складалося враження, що якщо зустріти акторів після вистави, то ненароком можна звернутися до них за іменем їхнього героя. Але я думаю що треба бути справжнім актором, для того щоб зіграти Рибника Иоста, як на мене це найскладніша роль.

Але є й деякі риси, що відволікали під час гри, наприклад, мені здалося що Король Філіп (Артур Трофименко) – фанат Сергія Безрукова, бо його гра дуже походила на гру Безрукова. Можливо це помітив лише я, але все ж таки манера реплік дуже походить. Та слова були такими, якими мали бути якби король був реальним.

Органічна гра Катерини Алєксєєвої (королева Марія) – герой «німфоманка-дурочка». Королева – яка зовсім не схожа на королеву, але яка символізує ті часи, коли королівський брак відбувався не на основі кохання, а на міркуваннях вигоди.

Неле (Анастасія Кісєльова) – безперечно, це образ ідеальної дівчини, символ справжнього кохання, що вірить тільки коханню та почуттям серця. Того кохання що чекає безкінечно, що простить. Неле – це те, що ми шукаємо на цьому світі, але можемо не помічати навіть якщо воно в нас перед очима. Кохання, до якого ми можемо ставитись не бережно, але воно нас зігріватиме незалежно від того, що ми кажемо. Коли Неле почула «Ненавижу…» з вуст Тиля вона готова була здатися смерті, бо окрім кохання її нічого не тримало. Чудова гра Анастасії.

Сооткін (Юлія Витенко, Світлана Нятина) – жінка, що прожила з чоловіком 25 років, та навчилася розуміти його без слів. Аби усі сім’ї у наші часи могли так сказати. Якби кожна жінка намагалася бути схожою на цю героїню, не було б розводів.

Палач (Ігор Лєбєдєв) – до останнього моменту, роль цього актора була не активною, тобто його слова були лише доповненням до основної сцени, але в самому кінці, я був здивований. У сцені, коли він із Тілем обмінявся ковпаками, стало зрозуміло що йому набридло все те, чим він жив до того, і що як би він не намагався втекти від своєї долі, вона все одно його доганяла, і він буз проклятий нею спалювати людей та своїх друзів, тому він сам призначив собі вирок. До останньої сцени не було видно характеру герою, він здавався негативним.

Особливо хочеться відмітити акторів що грали Рибника Іоста (Юрій Клейменов, Валерій Гриценко) тому що зіграти такого героя, якого б усі ненавиділи. Та зіграти органічно, щоб повірили, то треба мати талант. Незвичний герой, максимально негативний – органічна гра.

Від автора: - дуже дякую акторам за гру. Я помітив гру усіх акторів, але написати одразу про кожного було б дуже складно, бо одна гра накладається на іншу і треба трохи часу щоб у голові аналізувати гру одного актора. Якщо хтось забажає із тих хто бачив чи грав п’єсу, то я зможу охарактеризувати більш детально. Але пізніше.

Це була моя Реакція\(с)ТЕТРАЭДР 27.09.2009

Осінь - пора збирати врожай, тому Реакція вирушае у новий сезон, збирати культурний врожай митців, режисерів, фотографів на виставках та театрах. З Вашою допомогою, ми зберемо великий врожай.
Нагадую, що у нас працює форум, прошу залишати свої пропозиції... також ми є в контакті, на "ЖЖ".
Усім романтичної осені.

Тількі но нещодавно я довідався, що моя діяльність таки комусь потрібна. Мені сказали що у режисерських та акторських кругах мене читають та обговорюють. Тому, якщо таки це комусь потрібно, я візьмусь за Реакцію з новим поривом…

Завтра я іду в Київ на фестиваль “Гололь-фест”

фотографії та репортажі завтра.

К сожалению я не в силах написать про все увиденное мною на это фестивале, так как у меня просто не хватит времени, приходится по мимо всего еще и учиться, поэтому об остальном скажу несколько слов в одной статье и сразу.

“Фестиваль граффити” – не могу сказать что бы я был особым знатоком и ценителем, но все же я восхищен художественными умениями авторов, правда особого внимания не уделил… прошу прощения, я один а всего так много!

“Возможный киев”, походе я бы смог более профессионально оценить его был бы я архитектором, но и на уровне моих впечатлений сказал бы, что было бы интересно наряду с обычными зданиями увидеть эдакие творения.

Про “Радио Евразия” ничего не скажу, футболом интересовался несколько раз – чемпионат мира, и кубок недавний)..

“Комиксы” – было смешно и оригинально тем, что интересно увидеть как комиксы рисуют нашими руками, и о чем можно в них поведать… особенно про Чугайстера…

“Кто-то а не я” идея мне оказалась схожей с некоторыми иными киевскими проектами такого же направления, но в общем задумка как по мне оказалась удачной, передано настроение.

“Ремонтные работы” – напомнил мне мою однокомнатную квартиру в Кировограде, в которой уже 6 лет ремонт!!! – что тут еще сказать?

“Следы на снегу” – Хотелось бы много сказать, и наверное скажу позже в отдельной статье все таки. Идея мне понравилась, сам бы сделал))

“Боди арт” – основное действо я пропустил, поскольку пришел в воскресение, но все таки кусочек фестиваля на себе оставил, благодаря девушке-режиссеру и по совместительству боди-арт художнице:

Особенно интересно было посмотреть что же это за кино, и что будут показывать.

Стремглав примчался в кинозал, уселся поудобнее для того что бы впитывать в себя атмосферу урбанизма. Да вот только сначала было сложновато, фильмы показывали с подтекстом, поэтому приходилось обдумывать каждый элемент,сцену, движение и искать в это идею, а пока искал, пропускал следующий момент, поэтому уже на фильме про город без голоса “Антенна”, я не выдержал и ушел шастать по павильонам, вернувшись к концу фильма успел на хеппи-энд… хотя в общем стиль фильма мне понравился, но оказался затянутым…

Далее же для меня самое интересное…

Показывали французские романтические короткометражки… по истине французское кино великолепно, из всех увиденных ни в одном не было сказано больше чем нужно, лишь в истории про парня с большими ушами были полноценные диалоги, все остальное передавалось символически, взглядами и поведением актеров.

Увидев маленького мальчика в парке развлечений с мамой, которая метушилась вокруг него и создавало обстановку мирной паники, то бросалась к знакомым, то запихивала в ребенка вафли и катала на карусели, от которой по всему видимому ребенку было плохо… Я узнал себя, в ребенке так и сияло желание улететь от всей этой метушни в спокойное место, для чего он нашел романтический способ, улететь на шариках. И некоторое время по терроризировав маму купить ему несколько шариков один за один, он все таки улетел… откровенно говоря меня глубоко тронуло…

Оригинальной мне так-же показалась история про парочку в метро, и особый способ познакомиться и поговорить что бы никто из окружающих не понимал в чем дело…

История про “С первого взгляда”, чуть не заставила меня плакать, сдержался. кругом люди… Девушка администратор в бассейне, он пришел туда по плавать, и с первого взгляда влюбился… он более быть может не пришел-бы, но из за неё стал приходить каждый день, мечтая что когда-нибудь она возьмет его за руку, когда будет отдавать абонемент. Так бы он и плавал в мечтах на спине по бассейну если бы она первой не решилась подойти к нему, для чего она покинула своё место администратора, оставив табличку “Перерыв”… и вот она приближается к бассейну, в котором где то он плавает, правда она его не видит… он заметил её, она приблизилась к бассейну… на инвалидной коляске. Он в смятении, не знает что делать, старается её избегать, для чего подныривает под ней и проплывает на другую сторону бассейна, и отчаянно оглядываясь по сторонам не замечает как сзади она к нему подплывает. Взгляды встретились, он испугался, он не хочет девушку инвалида – она все поняла…  Вечером придя в раздевалку он не находит ключи от шкафчика с вещами, ключ обычно крепился на ремешке на руку, он отправляется снова в бассейн, и пока ныряет и ищет ключи, выключают свет в бассейне, так как дело к закрытию… найдя ключи он было собирается уходить, но слышит что кто-то приближается к бассейну, это она на коляске, в полумраке приближается к краю бассейна, останавливается на секунду, застегивает пояс от коляски на своей талии, и вместе с нею падает в бассейн…

Реакція \  ТЕТРАЭД (с)

П.С. Сожалею о том, что не смог остаться на последние два фильма, так как для меня ни шли поздно, я человек невольный, студент, курсант… пришлось покинуть фестиваль в начале 8-го

Фотовыставка на которую я так стремился поразила меня. А именно поразила тем обилием красивых видов и взглядов на киев через объективы фотографов, которое мне не представлялось, ведь на сотни моих интернет запросов никогда не выпадало столько фотографий любимой столицы, сколько я увидел их в галерее… на стенах, на стеллажах, на веревках, на полу… кругом… и все как будто окно в киев, каким его видит фотограф…

очень многое мне показалось знакомым, в том плане, что я бы то-же это именно так снимал. Поэтому я был немного раздосадован тем, что до меня это уже сфотографировали, и именно так, как это видел я.

Но если переступить через творческий эгоизм, то все было именно так, как было у меня в голове, именно так, как бы я и сам хотел что бы люди видели город, альтернативно, не злободневно…

Я думаю что каждый на этой выставке узнал что-то новое о городе, несмотря на то, что теми самими улицами что запечатлены, мог до этого дня ходить годами, а не замечать того, что подчеркнул фотограф, бесспорно Киев красивый город, но насколько же он будет красивее в наших глазах, когда мы научимся видеть его не таким, каким видим каждый день: Работа-Транспорт-Дом.

Киев прекрасный город, нарядный город, я люблю киев, и спасибо фотографам что они так-же как и я его любят, потому что для того что бы поистине видеть этот город, нужно любить его всем сердцем.

Я хочу что бы все мы, видели этот город таким, какой он на фото, без суеты и быта.

Реакція/ ТЕТРАЭДР (с)

Первое что сразу бросилось в глаза, это выставка фото работ Виктора Марущенко, почему то показалось что сделано в задумке как “троещиной по голове” – правда красивее и качественнее. На фото были запечатлены женщины и девушки разного социального статуса, рода занятий и интересами, от гимнастки до стриптизёрши и проститутки. Но что характерно,и за что я уважаю автора, это за то, что уме удалось передать общее понимание женщины. Кем бы она не была, чем бы не занималась и сколько лет бы ей не было (возраст: средний, по моему так был написан возраст под фото одной актрисы), женщина все равно остается женщиной, во всех отношениях.

Общее впечатление от увиденного заставило благоговеть, так как такой точной передачи идеи я еще не видел, нечто похожее мне доводилось видеть в “Ra” когда там выставляли “Тень Диониса”, но правда “Девичьи слёзы” оказались более буквальны в смысле символизма, так как выполнено все было на фотографиях огромного размера, и расположено немного выше человеческого роста, что заставляло смотреть на портреты снизу вверх, как бы восхищаясь памятником Венеры Милосской, и хотя памятник один, а фотографий много, все же идея одна – женщина остается женщиной несмотря на то, что ей предначертано в жизни. У каждой есть свои мечты, и свои грёзы и слезы… каждая любит…

Реакція/ТЕТРАЭДР (с)

01.06.09

30-31 мая в Киеве прошел грандиозный фестиваль I Love Kyiv, который располагался на территории галереи Лавры, по адресу Янв. Восстания 17.

Ну в общих чертах про фестиваль: найти сразу его не получилось, так как вообще я шел в лавру по ссылке киевской интернет афиши как на выставку фоторабот “Киев глазами киевлян”, о совершенно не ожидал увидеть то, в чем потом принял участие.

Вход я нашел не сразу, но пока искал, на пол пути к нему начал замечать урбан граффити на воротах, что заставило меня призадуматься о том, куда я сейчас попаду, мало того верхушки железных гигантов замерших в неимоверных сценах тоже напоминали совсем не галерею, а скорее двор арт-кузницы, но все таки отбросив все сомнения я рискнул занять очередь перед воротами, на которых красовался плакат с правилами фестиваля, из которых сразу привлекло внимание разрешение все фотографировать и пребывать в хорошем настроении. На входе, мне еще не опомнившемуся, вручили торжественно журнал ТОП-10 и книгу “99 великих киевлян”, а я было по студенческой бедности подумал “Ого, 30 грн. вход…” но получив ценные презенты сразу же забыл об этом, и отправился изучать местность.

Конечно же невозможно было не наткнуться на разрисованную волгу, которая сходу сбила с ног и заставила отвлечься от мыслей о предстоящем фестивале, так как её я увидеть никак не ожидал, поэтому остальному мне приходилось молча удивляться. Но не буду слишком вдаваться в подробности, так как эта статья об общей обстановке на фестивале, а об ивентах позже и детальнее в других статьях.

Так вот, обстановка меня сразу порадовала, сопутствовало интересное ощущение того что здесь что-то происходит, а что именно непонятно, очень много экспериментальных направлений и проектов, которые не могу не удивлять, так, одинокий младенец например тоже сбил меня с толку, замысел автора правда для меня остался загадкой, хотя быть может это и был замысел, ведь определенные эмоции это навевало.

Правда с утра на фестивале не очень много людей было, и все выглядело лишь только как подготовка к чему-то грандиозному, общая обстановка некоего романтизма с привкусом свежести во рту. У меня создавалось ощущение свободы, все на фестивале доказывало как раз то, что здесь собрались люди свободные от каких либо догм, и творчество их это настоящая самореализация а не бизнес идей. Шастая из павильона в павильон, у меня все более захватывало дух, и справиться за час, как я планировал я уже был не в силах, мне захотелось остаться на весь день, и что меня как раз порадовало, что вход и выход был свободным для тех кто носил браслет выданный администрацией при покупке билета. Можно было заходить, выходить, сходить куда -будь перекусить, т.к. стоящие там палатки, конечно изобиловали чем перекусить, но не на студенческие кровные.

Во второй половине дня началось самое интересно, открылись еще несколько ивентов, “Следы на снегу”, показ мод. Прибыло людей по больше, и к вечеру началась “Камера обскура” что там меня порадовала, диджеи крутили муз. настроение которой неимоверно бодрило и настраивало на позитив, хотя и пиво, все таки купленное в палатке, тоже немного веселило и булькало в желудке…

За весь день что я провел на фестивале, не было не одной минуты когда бы я не чувствовал себя счастливым от того что я попал на него, и от того как все красиво было организовано, по истине “сделаем вас счастливыми…”

В общем  было очень красочно, приятно, на фестивале были люди разного возраста, от молодежи до уже видавших, и бывало местами даже слышал иностранную речь, не было замечено мною так же ни одного гражданина подозрительного поведения, создалось ощущение что собралась одна огромная семья.

Огромное спасибо организаторам за доставленное удовольствие и вселенную в душу надежду, что “искусство бессмертно…”

Реакція / ТЕТРАЭДР (с) 01.06.09

Зараз “Реакція!” тут:

http://vkontakte.ru/club8992861 – Головна ре(д)акція
http://live-reakcia.livejournal.com - Трансляція
http://gloss.ua/TETPAEgP – Культурні проекти

Поки що триває перший ввідний етап “Реакції”, що являє собою дослідження культурного життя міста виставок, театрів, муз. заходів. Та не варто зупитятися на чомусь одному. Тому “Реакція” стрімко прямує до другого етапу, що матиме на мені дослідження соціальної атмосфери в нашому суспільстві.

Планується дослидити вияви почуття гумору, зацкавлення та життєвої позиції людей сьогодення, для цього будуть викристані найпростіші прийоми гри іронії та чорного гумору. Місце проведення акції – всі людні місця міста від метро до автобусних зупинок.

Основною метою вбачається пошук нових бажаючих вступити до “Реакції”

Деталі про акцію читайте на усіх рекламних стовпах.

Реакція\ТЕТРАЭДР

Ніколи так сильно не пригнічувалася культура та культурно-мистецьке житття в Україні - як за часів її незалежності.

Ніхто так сильно не руйнує культурні надбання наших предків, їхню працю - як ми самі, підкорюючись рекламному кітчу низької культури, що має на меті збагачення.

Ніколи держава (СРСР) фінансово не підтримувала розвиток вільної культури в Україні, але вона стрімко розвивалася в періоди зменшення тиску 1910-1930, 1950-1960 рр. Та чомусь сьогодні при відсутності тиску, виявляється фінансова залежність "митців", та складності розвитку без належного "спонсорування" та PR.

Так може найкращім стимулом для розвитку культури в народі є тоталітаризм? Насильство та репрессії є найкращіми "спонсорами" та "Піар" агентами "митців"? Може для того щоб піднести рівень культури треба бити?

А чому саме такі роздуми та аргументи? Бо репрессії в ті часи випробовували достойних. Лише та людина, якій було що сказати народові, та, в якої була ідея, патріотизм та прагнення до свободи, лише ця людина могла постати серед тисячі та гордо про це заявити. Проти течіі могла піти насправді сильна людина, що не портебує спонсорів та грошей для розвитку, що навіть не боїться віддати своє життя, знаючі, що на неї чекає після такого сміливого кроку.

Віддатися повністю та до останнього подиху, так не вміють більшість сучасних "митців", ризикнути життям? Та ви що, я ще поживу. Ідея, про що це ви? Просто я так вирізняюся. Я вас усіх люблю йу-гу-у-у...*весело махає рученятами.

Чи лише за таких умов (насильства, та випробування загартованості духу) бездарні "митці" та різні писаки, що зараз заполонили книгарні, музеї, будуть відфільтровуватись?

Пояснюю: тому що зараз будь який прояв, що несе за собою прибуток - є культурою. Сказав матюк на телебаченні - це назвуть протестом та свободолюбством, прийшов в трусах на вечір - це назвуть епатажем, накачав губи силіконом - це назвуть красою.

Вміло відкриваєш рот під музику - ті співак, є гроші? Ти зірка!

Особливо привертає увагу так званий "культуризм" спілок відомих особистостей, що свої вульгарні дії називають проявом постмодернізму та епатажу. А за іронічні виступи зірок таки епатажу - роблять їх чучела, та палять на вулиці. Також можуть надовго затримати звання народного артисту України, коли народ вже сам це проголосив.

До чого ж ця реакція?

Я хочу бути терористом у деякому розумінні, я хочу встановити бобму у вашій свідомості, в тому самому місці, де знаходиться найбільше легкозаймистих продуктів, щоб потім вона вибухнула, та спровокувала ТАКУ детонацію, яка б повністю "винесла" весь той хлам, бруд та хаос із вашої свідомості, що закладався туди роками, бо Ваша свідомість не смітник, Вам з нею жити а не тим "митцям".

Нехай та бомба, що я хочу приготувати, викличе величезну ланцюгову реакцію, що призведе до вибухів в інших головах, далі й далі по країні, змінюючи свідомість людей, та "забруднюючи" продуктами вибухів ваші голови, та тільки та радіація буде виявленням високого смаку та культури, що буде руйнувати сміття та непотріб.

Нехай вибухова хвиля знесе в небуття всі технічні прийоми та засоби, якими підкорюють Вашу волю, вимушуючі купувати усілякий непотріб, дивитися сміття по телевізору, та читати конвейєрні детективи.

Нехай ніхто не "врятується".

Це була моя "Реакція"\ТЕТРАЭДР

Взагалі, моя реакція буде присвячена більше театру, а ніж одній постановці. Можливо далі я поясню що до чого.

Обраний мною суботній “культ-тур” був для мне випробуванням, тому що, як виявилося стан мого здоров’я ніяк не дозволяв таких мандрівок по киеву, у пішому порядку. Тому, коли я обійшов всі місця культурного поклоніння, ну майже всі, я залишив надії на десерт, десертом я вважав МІСТ.

Не дарма. На десерт завжди залишають солодке. Тому змучений, але в надії, я вирушив на пошуки “полум’я” Смолоскипу, на щастя карта мене не підвела, і після деяких пошуків я таки потрапив куди хотів. Ззовні зовсім невеличка будівля, зайшовши в середину мене зустріли обличчя, багато невідомих, хоча може й відомих мені людей (просто я окуляри не надягав). Трохи розгублений, я все-ж спитав чи туди я потрапив. Ласкава відповідь приємної пані админістратора заспокоїла мене, скоро спитавши програмку, я пробкою вилетів на вулицю, повністю розгублений тримаючі в руках різнокольорові папірці.

Атмосфера одразу мене спокусила, було таке враження, що я потрапив не в театр як планував, а до когось додому, я не планував завітати в гості, я шукав театр, але як згодом виявилось, я потрапив як раз у гості, до дому, де жила велика театральна сім’я. Боліла голова тому особливо розмірковувати небуло сил. Єдиним прийнятним рішенням виявилось знайти аптеку, а в ній засіб від голови, або принаймні сокиру.

До вистави залишалось якихось хвилин 40, за цей час я розклав всі свої сумніви як карти таро, та наважився таки піти. Придбавши білет у тієї-ж пані, був приємно здивований запрошенням зачекати у “предбанніку”. Саме це очікування відіграло вирішальну роль, побачивши контингент, що вирішив завітати, я заспокоївся. Бо до цього боявся бути білою вороною. Контингент був дуже різним, від молоді до поважних жінок та чоловіків.

Процесс очікування супроводжувався моїм сором’язливим спостереженням за звуками театральної “кухні”. Та ось, нам дозволили зайти до зали, яка мене не менше здивувала. Кімната під самим дахом будівлі, із заклеїними чорними пакетами вікнами, стелею як на горищі та оздобленням, що в купі нагадувало дійсно горище на якому ставить вистави таємний театр. Все це не могло не налаштовувати на спокій та рівновагу, але серце моє виривалося з грудей, все таки якесь передчуття було, щось не так.

Не довго почекавши на всіх гостей, що могли на кілька хвилин запізнитись, почалась вистава. Перші хвили важко було звикнути до такого інтер’єру, та характеру, але я швидко призвичаївся, та через кілька хвилин вже не почувався гостем, а відчував себе учасником дійства. Одна за одною, миттєвостями змінювалися мої відчуття, емоції, було сумно, було весело, та все здавалось настільки знайомим та теплим, що я почував себе як вдома. І я збагнув що серце моє вискакувало від прередчуття кохання. Вистава постійно тримала мене, невідпускаючі ні на хвилину, всі мої думки поринули в театр, всі мої погляди увірвалися на сцену, всі мої бажання та переживання були в руках трьох прекрасних актрис, та я сам не помітив як закохався. Я спостерігав за дійством як зачарований, душа моя відкрилася та було враження, що на ній грають як на арфі, бо таких звуків своєї душі я ще ніколи не чув.

Вистава закінчилась, закінчився той душевний інтим, та я ще перебував у ейфорії, хотілося підійти до всіх розказати наскільки я захоплений був, наскільки мені все сподобалося, наскілки я всіх Вас полюбив з першого погляду, що тепер, як тільки зможу, чого-б мені не коштувало буду приходити ще й ще.

Але, як ви знаєте, першого кохання соромишся, тому нікому нічого не сказавши, я вийшов на вулицю, закурив, і поплентався у “растрёпаных чувствах” назад звідки прийшов.

Доречі моє самопочуття помітно покращилося після вистави, з чого я зробив висновок що то не тіло було хворим.

Я все-ж таки закохався…

Це була моя “Реакція”\ТЕТРАЭДР (с)

Галерея “Bruce Collection”

Використавши останні сили та навички спортивного орієтування з картою, мені таки вдалося відрізнити вул. Артема від вул. Чорновола, та на автопілоті, з останніх сил, знайти галерею. На мене чекала обіцяна в проспекті фото виставка із цікавою назвою “Н2О”. Логічно, можна було збагнути, що виставка якось пов’язана із стихією води.

Відчувши себе пустельним мандрівником, що довго шукав оазис, воду, та нарешті, втративши останні, сили знайшов її – я поринув в цей оазис. Спочатку було враження що навкруги акваріуми, бо якість передачі кольору у фото була настільки високою, що водночас викликало враженя фейеріі та просто звичайного собі існування людей амфібій. Образ настільки тонко переданий, що танець під водою оживав. На перший погляд, скуті фотомоментом тіла – починали оживати, рухатись поринати у глибини пристрасті та альтернативності.

Камера,ідея,ємоція… – це одні з багатьох, але основні інструменті, що дали можливість донести до нас світ альтернативного сприйняття, світ рухів, граціі, тендітних форм, світла та тіней.

Я не можу багато сказати з цього приводу, тому що всі мої слова втратили сенс, коли я побачив фото – “підводний етюд -2481”  - поцілунок, що виявився для мене уособленням всієї майстерності фотографа, та тематики виставки.

Ця “картина” була для мене великим Пост Скриптумом, в світі води від Говарда Шатца.

Вийшовши з галереї, я перш за все, чомусь купив пляшку води, хоча пити нехотів, навіть навпаки, але жадібно випив її кількома ковтками…

Це була моя “Реакція”\ТЕТРАЭДР (с)

Наступним етапом моєї культурної мандрівки була ця однойменна галерея. Яку, до речі не так складно й знайти, все таки зі слів кількох відвідувачів вони її довго шукали, а бувало й по кілька разів приходили та було зачинено. Справа в тому, що чомусь у дворі висить дві таблички, та одна з них веде куди треба. Але ми зараз не про це.

Реакція буде на виставку Тимофея Строганова – “Тень Диониса”

Ця назва мене просто розірвала. Чому саме? Давайте для початку, для кращого розуміння розлянемо коротко, що таке “діоніс”.

Діоніс – бог (рим. Бахус) – бог вина та виноробства, молодщий серед олімпійців, мати якого смертна. Діоніс завжди знаходиться в колі жінок, перші роки Діоніса його оточувалі жінки няньки, далі коханки одержимі Діонісом, тому все жіноче для Діоніса є знайомим та близьким. Бурхлива реакція, ємоціональнисть, пристрасть та божевільність, розкутість у світогляді та життєвій позиції, що часто дратує оточуючих його чоловіків.

Психологічна характеристака діоніса – архетип:

- він належить до емоціональної сфери життя, він поєднує в собі позитивні та негатинві прояви, він існує з найпіднесенішими та низькими почуттями, такій тип може належати людині, що має внутрішній конфлікт з оточенням та самим собою, він схильний до протиріч. Діоніс – це прояв таємних бажань жінки, Діоніс – чоловік це істота що керується своіми почуттями, тому його важко зрозуміти простим людям. Серьозним чоловікам він може здаватися занадто замріяним та жіночним, в той самий час для жінки це може бути найкращий друг, що так близько розумїє проблеми жіночого життя та її переживання.

Взагалі, можна багато розказувати про Діоніса, його образ водночас складний, та легкий для сприйняття, достатньо тільки відмовитись від догм. Складний цей образ в тому, що він скутий у чоловічій натурі. Консервативні погляди не розглядають серйозно чоловіка, що має ємоційні переживання, захоплення мистецтвом, чуттєвістю. Чоловік має бути брутальним, любити футбол, гараж, пиво на дівані. Також його складно зберегти у дитини, бо в недалекі консервативні часи, все що відрізняється від норми виправлялося та затоптувалося. Тому, ми можемо зрозуміти назву “Тінь Дионіса” та душевний стан художника.

Сподіваюся, що невеликий екскурс в психологічний тип Діоніса доміг нам збагнути основну суть того, що хотів донести до нас художник*.

Картини Строганова одразу звертають на себе увагу, бо вони виконані у трохи у недбаломі стилі, звертає увагу відсутність рамок, а також те, що картини холстом прибиті до стіни, все це створює необхідну атмосферу, саме ту, яка намагається віднести нас від стандартів, норм, догм мистецтва. Це переконує звернути увагу, дещо з ішої сторони, на ці картини. Як поціновувача жіночого та жіночності, мою увагу не могло не привернути те. що кожна картина має в собі певний образ жінки, що передається всіми правдами і неправдами: тут вона героїня, а тут здається що повія, жорстка і водночас тендітна, згадується ритуал Діоніса що доводив жінок до єкстазу. Подумайте, адже ми все ділимо на ранги, створюємо рамки, намагаємося стандартизувати – жінка домогосподарка, бізнес леді, вчителька, повія. Та тільки як би ми не намагалися, діоніс це дещо, що нагадує нам, що жінка вона одна, незалежно від того хто вона та чим займається, й хоче вона одного.

В мене було небагато часу, аби зануритися до глибокого сприйняття цього образу, бо в галереї почали збиратися молоді пані, промайнув пюпітр та мій інтим із символом жінки швидко закінчився, і мені довелося піти, аби не виявитися зайвим, так і не збагнувши до кінця цей невловимий образ. А може й не треба було? Хай залишиться невідомим, адже загадковість так пасує жінкам

Це була моя “Реакція”\ТЕТРАЭДР (с)

*Мені в цьому допоміг J.Bolen. Gods in Everyman. S.F.: Harper&Row, 1989; М.: ИД "София", 2005

Перша моя сьогоднішна реакція присвячена Я галереї Павла Гудімова.

Арт-центр знаходиться за адресою вул. Волоська 55\57

Сьогодні там виставлявся “Новий наїв” – Ірина Гаршина, Олександр Луценко-Бабан.

Взагалі, почнемо здалека. Комфортна, компактна галерея, до якої не одразу звикаєш. Привернуло увагу те, що не багато людей відвідувало виставку. в той момент, коли туди завітав я, та зі слів Павла, це лише питання часу, бувало і багато людей, бувало й мало.

Та про галерею окремо, поговоримо згодом.

Олександр Луценко-Бабан – з першого ж погляду. мені його картини здалися знайомими, та не сюжет, а техніка виконання, але мої сумніви розвіялись, коли я прочитав слова художника про захоплення творчістю Ван Гога, правда зі слів пана Олександра це була хвороба, якою він перехворів, але таки “аромат” техніки Ван Гона помітно відчувався в роботах, а чому саме аромат? А не колір, текстура, образ? А саме тому, що пристрасть Олександря відрилася йому доволі незвичайним способом, а саме запахом фарб. Не може не зацікавити творчість тієї людини, яка таким не стандартним способом знайшла втілення своїх мрій. Зі слів митця стає зрозуміло, що визнання його як художника проходить через складний період, та випробовується на міць, та це не ображає нашого героя, а навпаки додає завзяття.

Про картини. Як мені здалося, картини сповнені емоцій, обличчя людей зображені не у фізичному прояві, та не у нашому вимірі, бо таке враження, що написана сама суть людської зовнішності, її характер, емоціі, преживання та настрій, дуже складно на практиці передати характер та внутрішній стан людини навіть за допомогою фотографії, але нашому герою вдається передати образ легким рухом пензля. Можна багато казати про це, але все-ж таки це варто побачити, та відреагувати.

Ірина Гаршина

Іронія, гумор, анекдот,сум – якщо змішати всі ці фарби, то приблизно можна отримати ті відтінки, яки використовує пані Ірина у своїх роботах, але тільки пропорціі никому не відомі. В одній картині співіснує іронія та сум, в іншій радість але злидні. З першого погляду контраст, здається, що художниця намагається передати палітру, завдяки контрасту, та при кращому розумінні все стає на свої місця, ніякого контрасту – реальність буття, от що є ключем для розуміння картин героїні виставки.

Характера особливість картин – передача ідеї: любові, краси, людських проявів. Не заангажованих (вибачте за політ. слово), не спотворених, а реальних, тих, що існують зараз і завжди. Коли дивишся роботи прекрасних митців сучасності, що намагаються передати фальшиву реальність, абсолютно не відчуваючі її – втрачаеш надію на спасіння цього світу, але коли попадаються серед тисяч, такі витвори як у пані Ірини, то відчуваеш себе живим, бо все по справжньому: любов – разлука, істина – фальш, краса – потвора.

Цой живий. Жити стало краще. Жити стало веселіше.

Та коли краще самому все це пережити, відчути та відреагувати, ніж сто разів слухати.

Дякую шановним: пану Олександру, Пані Ірині та пану Гудімову за подаровану надію, та хвилини стравжнього відчуття. Я обов’язково завітаю ще.

Це була моя Реакція\ТЕТРАЭДР (с)

Сьогодні народився проект “Реакція” – я реагую значить я існую.

Декілька слів про те, що воно є, та з чим його їдять.

Реакція – це творчий проект “ТЕТРАЭДР”а, що покликаний показати людям те, до чого вони втратили інтерес, або інтенсивно його втрачають. На сьогоднішній день існує настільки багато митців та мистецтв, що простій людині складно орієнтуватися в усьому цьому мистецькому хаосі, тому цій людині дуже легко нав’язати чужу ідею, за відсутності в неї своєї.

Наприклад мода – зараз вона преживає той період, коли дуже багато залежить від імені та матеріального визнання, коли кутюрьє відомий, то він творить мистецтво, а тим більше та краще мистецтво він творить, якщо в нього ще й гроші є. Виходить що для того, щоб отримати визнання треба платити…

Тоді мистецтво перетворюється на насильницьку пропаганду, бізнес, політику, шоу для заможних. Бо нав’язується краса, за яку платять шоб її пропагувати. Та яка-ж це краса? Яке-ж це мистецтво? Що побачать наші діти, як вони усвідомлять, що погано, а що добре коли всі ідеали та постулати краси навязуються нам заможними дядьками?

Полеміку можна розводити до бескінечності, та це нічого не змінить, аж до поки ми в собі не перевернемо світ з ніг на голову та не почнемо реагувати.

Що таке ця “реакція”? Реакція це вияв нашого ставлення до світу, речей, цінностей.

Вам боляче – ви плачете…

Вам смішно – ви смієтеся…

Вам сумно – ви сумуєте…

Вам подобається – ви…

Вам не подобається – ви…

Тож давайте реагувати так, як нам хочеться, а не так як нам нав’язують.